Людмила Булигіна
Чесно хотіла з ранку написати розділ до виступу про причини втрати мотивації до навчання. Але вийшло те, що вийшло. Прийдеться переписувати більш загальними словами, але насправді якось так:
Причини небажання вчитись
“Він\вона не хоче вчитись” - ми чуємо часто від батьків і вчителів. Але сам учень скаже інакше, він скоріше за все продовжить фразу поясненням:” Я не хочу це вчити, бо мені нецікаво (це мені не знадобиться, це складно, мені не подобається”. А це вже більш інформативно, аніж категоричний необгрунтований вислів дорослих, отож будемо розглядати питання саме з цієї позиції. Тим більше, що саме дорослі зробили так, що природне сильне бажання навчатись переросло в необхідність нудного повторення незрозумілого. Батьки з раннім розвитком, примусове читання, потім сидіння за партами з 6 років, дивні програми навчання, оцінювання і порівняння з іншими у ранньому віці, незрозумілі пояснення, навички без використання в реальному житті і несистематизовані набори фактів без попереднього дослідження процесів, вже зробили свою справу і маємо саме те, що заявлено на початку: “не хочу вчитись”. Не маючи зараз змогу поміняти цей анамнез, давайте спробуємо розглянути на рівні базової школи з чим конкретно ми маємо справу при страті мотивації в базовій школі.
1. Не цікаво.
Згадайте з часів свого власного навчання найнудніші уроки. Коли час ішов так повільно, що здавалось годинник над дошкою зламався і довгоочікувана перерва не настане. Біля дошки в десятий раз хтось переказує параграф з підручника або знову звучить один і той самий вірш. А ти сидиш за партою, в тебе в голові цілий цікавий світ: друзі, справи, незакінчена гра, розмова і все життя відбувається десь за межами класу. А потім тебе ще й викликають, помітивши, що ти неуважно слухаєш, ти відповідаєш не те або не так, вчитель ще раз підкреслює, що щось не так відповів, ти чомусь не говориш, що тобі нецікаво, а може і говориш, але дарма, все одно залишається все те саме: нецікавий урок, який ти мусиш відчувати як інший. А ти так не відчуваєш, тому відключаєшся від нього, від другого уроку, від багатьох.
2. Не бачу практичного значення
У кожного з нас є залишки шкільних знань, які ніколи не були застосовані на практиці і незрозуміло навіщо це вчилось і залишилось в пам’яті. Я не можу і досі пояснити, чому я пам’ятаю детальну будову інфузорії, яку не так прийшлось ні побачити, ні якось ці знання використати, але з цікавістю дивлюсь досліди з хімії і інколи жалкую, що в школі це пройшло повз мене , бо замість дослідів нам щось там розповідали незрозуміле. Параболу всі пам’ятають? Багато практичного використання нам показали в школі? А хоча б те, що саме вона описує життєвий цикл попиту на продукцію або послугу говорили? А зараз говорять? Майже кожен вчитель повтійно нагадує про те, який саме його предмет важливий. І що кожна тема важлива. Але ж не не правда. І не кожна тема, і не кожний предмет. Все дуже індивідуально, але вибору знову немає і немає правди. Ось і другий етап цікавості згасає під ягатем “навіщо я це маю вчити”.
3. Факти без доведення
Ні, зараз не про теореми і аксіоми. Про те, звідки беруться правла, формули і висновки. Більшість інформації школа подає як факт. А перевірити? А улюблене “Чим доведеш?” А хоча б спочатку проблему, обговорення, варіанти і версії вирішення, а потім факти і назви? Який шкільний предмет найскладніший? Давайте спитаємо у учнів. Ми отримаємо дуже дивну відповідь. Бо те, що нас оточує кожного дня: математика, фізика, біологія і хімія “в перекладі” на шкільне навчання стали далекими, як сузір’я з астрономії.
4. Пазли, що не складаються
“Мені ніколи не знадобляться ці синуси”. Це ще не найбільша претензія до бідної тригонометрічної функції. Шкільна програма побудована дивно і частина випускників так і вийде зі школи з відчуттям, що в трикутнику і на одиничному колі живуть якісь різні синуси і косинуси. А завчені напам’ять роки життя письменника ніяк не пов’яжуться з історичними подіями. А історія війн і революцій лише з фактами та прізвищами без економічного обгрунтування причин виглядає як “отмстить неразумным хазарам” і не більше. Все в світі пов’язане між собою. Все, крім шкільних предметів.
5. “ Я не здатний”
Дуже багато розмов про гуманітарні та математичні здібності, тестування та відбори, профілі та напрями навчання. Але шкільні предмети - не науки, Вони прості і дуже обмежені в наборі тем і рівні освоєння. Кожна дитина може освоїти їх без проблем. Але тільки тоді, коли вона успішна, коли в неї “виходить”. Але система навчання, що має великого кнута - “оцінки” і якусь дивну ідею не підтримати, а контролювати, не створює атмосферу успішності. І з кожною поганою оцінкою (школа х так і не перейшла на ефективну систему оцінювання, просто перерахували в”в голові” бали з 5 на 12. Всі ж розуміють, що 4 - це погано, А це не погано. Це рівень освоєння певної теми, не більше. Але...
Немає коментарів:
Дописати коментар